lvivil (lvivil) wrote,
lvivil
lvivil

буттєве...

Сьогодні в мого давнього друга ДН...

...


Він - достойний, чесний, працьовитий, дуже талановитий, душею добрий, здоровенний тілом чолов'яга, якого я дуже шаную і поважаю.

Колись він щиро, правдиво, прекрасно, неперевершено  описував онлайн віршами відчуття і почуття своєї бурхливої юності... нині - скромно собі живе у свому рідному селі, фермерствує...

дай Боже йому здоров'я і удачі!


Ось кілька віршів з минулого...








...



* * *

Життя – до вічності.

Літа – до мудрості.

Ніч – до світання.

Мить – до кохання.

Іду за мудрістю

На голос вічності,

Так довго спить

Жадана мить...




...



* * *

З усіх пекучостей я виберу кохання,

З усіх нещиростейтвоїх усмішок лід,

З усіх відвертостей я виберу мовчання,

З усіх слідівтвій полиновий слід.




...



* * *


Я не ковток води в пустелі –

Мене самого спрага мучить.

Нема небес – низенькі стелі,

Мій погляд не за вами тужить.


А ви -  листи, жалі і болі,

А я мовчу – хоча би слово,

Невже вам пити не доволі

Мою байдужість полинову.


Мені ніяк не зрозуміти:

Ну хто я вам і що я маю,

Скажіть, яким таким магнітом

Я вас до себе притягаю?


Ця повінь ваша недоречі,

Благословіть мою жорстокість.

Хай спокій зійде вам на плечі

І на мої прощальні кроки.





...




* * *

В середньовіччі існував звичай,

за яким незаймана дівчина могла

врятувати від смерті приреченого,

беручи з ним шлюб під шибеницею

або коло плахи.

За мить, за дих, за крок від страти,

В очах приреченості згода,

І потойбічний усміх ката,

В якому дзвонить насолода.

Зчорнів, як тінь, зів'яли губи,

Нема істерики – німію,

Петля – добродійка голубить

Тремтливі хрящики на шиї.

Над головою ворон чорний.

Я ще живий, а він вже карка.

Двигтить в конвульсіях потворних

Душа – згвалтована весталка.

Ще бар-рабани смертний трем ллють,

Петля ще грається, лоскоче,

Та мить... з-під ніг потягнуть Землю

І сонце вимкнуть, вимкнуть очі...

Дивлюсь приречено на натовп,

Шукаю іскорку єдину.

Мене ж так просто врятувати,

Знайдись, незаймана дівчино.

Врятуй мене, о неповторна,

Хай кров у жилах розхолоне,

Зміни печаль мелодій чорних

На марш весільний Мендельсона.

Зніми петлі могильні узи

Взамін на узи Гіменея.

Я б радше став відмінним мужем,

Ніж поріднився із петлею.

Мене ж так просто врятувати -

Прийди мені здалека, зблизька,

Запросим на весілля ката,

Поробим з шибениць колиски!

Дивлюсь приречено на натовп...




...



* * *

Коли ще Бог мене любив

І напинав мої вітрила,

Коли я дні, мов вина пив,

Мене ця жінка не любила.

А недонавчений скрипаль

Досмикав молодості гами,

Росла, росла моя печаль

І стала гордістю з роками.




...



* * *


Мені це все осточортіло –

Ану всіх к бісу.

Я душу однесу і тіло

У скит до лісу.

Збудую хижу невелику –

Солома – стріха,

І буду жити там довіку

На зло всім лихам.

Довкола квітами засію

Чи лободою,

Дипломом фізика накрию

Баняк з їдою.

Із книг візьму Святе писання,

І більш нічого.

І буду з рання до смеркання

Молити Бога,

Щоби возніс думки-приблуди

Над суєтою,

Щоби в мої стражденні груди

Влив супокою.

З мирських пилюк душею встану

Від дум урочих

І може, Вічності загляну

В прозорі очі.

Зіллюся з небом воєдино,

Зіллюсь з землею,

Зіллюся з Богом-Духом-Сином,

Зіллюсь душею.

І засія блаженством хата

І храмом здасться,

Запахне ладан в ній і м'ята,

Запахне щастя...

Я власну пасіку надбаю

Обов'язково,

Над вухом бджілочки літають,

Бжумчать казково.

А в сотах мед – бальзам для тіла,

Напій із раю,

А я в диму духмяно-білім

Меди збираю.

Навколо щебет солов'їний –

Едем, та й годі,

І я, дикун щасливий, гину

У насолоді.

Навчусь в сопілку награвати,

Так, для забавки.

А забреде в мої пенати

Хтось типу Мавки,

Візьму отак – от за намисто

І до порога.

Не спокушай, скажу, нечиста,

Побійся Бога.

А щоб хоч чимось вгамувати

Гріховні струми,

Я буду тіло шматувати

Кавалком гуми.

Покаюсь щиро у гріхові.

( Ех, чорноброва! )

І в ніч піду, л-лихий, дубові

Рубати дрова.

І знову спокій, спокій, спокій

І  дні, і  ночі.

Я може вийду в світ широкий,

Коли захочу

Поглянути на всіх вас. Стиха

Прийду, постою...

І посміюсь беззвуким сміхом

Над суєтою.

І знову спокій, спокій, спокій..

Прості і звичні

Минати тихо будуть роки –

Цей шлях у вічність.

Я буду вік весь, взимку, літом

Ходити босий,

Сніги під п'ятами топити,

Збивати роси.

І доживу до років двіста,

Дитя природи.

Прийде до мене Смерть Костиста –

Нехай приходе.

Я сам їй косу поклепаю,

Вберуся в чисте,

І разом з нею заспіваю

Щось голосисте.

І скаже тихо Смерть Всесильна:

Ти вибач – мушу,

І забере мою стерильно

Чистеньку душу.

Ну ось і все...


http://malashevsky.blogspot.com/





Tags: настроЄве, поетичне, промовне, інше
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments